Чи ви самі стали прототипом Дена Крока?
Якщо це й так, то дуже невеликою мірою. У романі Ден Крок грає роль переговорника, і я теж мав такий досвід, коли доволі відомі і впливові люди, які, до речі, були дуже добре знайомі один з одним, попросили мене провести переговори по одній делікатній справі. І мені це вдалося. Цей досвід наштовхнув мене на ідею зробити свого героя саме переговорником. Але я ніколи не займався виборами, на відміну від Крока.
Неоднозначні і дивні заяви Папи Римського Франциска щодо України, точніше – Папи Климента, як ви його назвали у своїй книзі, проходять червоною лінією у вашому романі. І це виявилося дуже актуально. Це Франциск надихнув вас?
Насправді я почав писати книгу до початку повномасштабного вторгнення, тому моя відповідь – ні, Франциск мене не надихав. Однак його заяви, які він почав озвучувати, починаючи з 2022 року, лягли у основу книги, бо з мого боку було б дивно оминути цю тему. Тому Папа лише дав мені більше матеріалу для книги, ніж я мав до того, як почав писати.
У своєму романі ви зачепили одразу дві «вибухові» теми: ЛГБТ і релігію. Чи не побоюєтесь ви того, що за це вас будуть критикувати «традиціоналісти» і віруючи?
Щодо ЛГБТ, то така критика вже пролунала, мовляв, для чого це я взагалі про це написав. Щодо релігії, то з цього приводу поки зберігається тиша. Але це тимчасово. В мене були певні сумніви, чи слід вигадувати історію про те, що католики якимось дивом вирішили благословляти учасників одностатевих шлюбів або пар. Однак я й гадки не мав, що робити це дозволить сама Папа. Я не міг цього передбачити, але вгадав, що таке одного разу станеться, і це сталося.
Ви описуєте чимало місць – від міст України і Європи до кабінету президента України і зали Верховної Ради. Звідки така точність?
Я був у кабінеті українського президента – записував інтерв’ю з Віктором Ющенком. Кілька років працював парламентським кореспондентом і відвідував Верховну Раду регулярно. У більшості міст, які я описав, я був, у деяких – ні, лише хотів, але війна змінила всі плани.
Ден Крок – позитивний чи негативний персонаж?
Я впевнений, що читачам він сподобається, але він не позитивний і не негативний, він – цинік, такий, якою є реальна людина у реальному світі. І так – він сноб, про що не один раз йому каже його колега Оксана Гетьман. Ліпити з нього святого – це було б нудно, у першу чергу, читачеві.
Чому між Кроком і Оксаною не було роману?
Він для неї як старший брат, тому роман між ними виглядав би неправдоподібно і неприродно.
Але у книзі є любовні сцени.
Є, але вони там з’явилися як данина жанру – коли навкруги брудна політика і вбивства, а також Рим і Відень напередодні Різдва, мало бути і дещо романтичне. Однак я не є майстром у описі сцен кохання, тому в романі вони нібито є і у той саме час їх нема. Ті, хто вже прочитали книгу, впевнені, що у Крока були стосунки з бельгійською журналісткою Софі Вельмес у віденському готелі. Якщо уважно перечитати відповідні фрагменти, виявиться, що нічого не було, їхні стосунки лише зароджувались, про що й піде мова у другій частині.
Буде продовження?
Я хотів би його написати.
Хто буде головними героями наступної книги, крім Крока і Оксани?
Вони і залишаться головними героями, а також Софі. Ще рано про це казати, але ця трійця може стати основною, і кожен з них отримає власну сюжетну лінію, а у фіналі всі ці лінії знов зійдуться у одну.
Назва книги – «Ден Крок і український Папа». То Україна отримала українського Папу і кредит Ватикану?
Все виглядає так, що ні, але я не знаю непевне. Навіть для самого себе я залишив фінал відкритим.
У вашому романі є росіяни: підступні, кровожерливі, нахабні. Іноді здавалось, що їхні образи доволі типові. Чому ви зобразили їх саме такими?
Будь моя воля, я взагалі б ніколи про них не згадував, тим більше у своїй власні книзі. Але війна відкрила для мене і всіх українців всі шлюзи: тепер ми маємо повне моральне право говорити і писати про них все, що нам заманеться. І це їхня провина. Коли я читав політичні трилери західних авторів, які також зображали росіян, відчувалося, що хоча й вони кепкують з них, але все ж таки поважають. Цікаво буде почитати нові західні книги про росіян – не думаю, що там залишиться хоча б часточка поваги. Як можна поважати вбивць?
Чому ви не видали паперову книгу? Чи плануєте зробити це у майбутньому?
21 століття і сучасні технології дають можливість авторам зацікавити читачів своїми творами у найпростіший спосіб – електронною книгою. Це файл, який можна отримати за лічені секунди. Я знаю, що електронних книг в Україні продається у рази більше, ніж паперових. Тому на етапі, коли з’явилася абсолютно нова книга, не має великого значення, на якому носії вона видана. Видати книгу на папері не є проблемою, але потім треба витрачати багато зусиль на дистрибуцію. Звісно, я хочу видати паперову версію, але поки продовжую вірити, що зміст важливіший за форму. Я не знаю людей, які не мають смартфона, у якому зручно читати електронні книжки. І, до речі, левова частка моїх читачів, як виявилось, це жінки у віці від 60 років. Одній з читачок – 92 роки, і вона не мала жодних проблем з читанням.
Коли чекати продовження?
Спочатку треба вижити.