Сьогодні до мене завітали Свідки Ієгови. Дві милі літні жінки, дуже добре вдягнуті, такі ввічливі, запитали мене, чи вірю я в те, що колись ми будемо щасливі, що все в нас буде добре.
І я вже знав, до чого вони ведуть: так, все буде в нас добре, але не для всіх, а лише для 144.000 тих, хто врятується. Саме цим Свідки намагаються зацікавити людей, це буквально перше, що вони кажуть тим, до кого прийшли з місіонерським завданням.
Тепер я шкодую про те, що не дав їм сказати про це, бо мені було що відповісти. Хоча, може, добре, що я не став тих жінок розчаровувати.
У романі «Ден Крок і український Папа» є доречний до цієї сцени епізод, коли Крок буквально цитує Одкровення Іоана Богослова, відоме як Апокаліпсис:
Уривок:
Апостол Іоан мав видіння, коли перебував на острові Патмос, що неподалік Туреччини. А, може, то був не він, ніхто не знає. Менше з тим, він побачив чотирьох янголів, які стоять на чотирьох кутах землі. Вони тримали чотири вітри, якими мали вбивати все живе на землі і на морі. Потім явився п’ятий янгол, який сказав тим чотирьом, аби ті нічого нікому поганого не робили доти, поки не буде покладено печаті на чолах рабів господа, і число їх буде сто сорок чотири тисячі від усіх колін синів ізраїлевих.
Анджело впізнав цю історію, тому слухав і хитав головою, ніби погоджуючись зі сказаним.
- 3 коліна Іудиного має бути пропечатано дванадцять тисяч, сказав янгол, - продовжив Крок. - З коліна Рувимового - дванадцять тисяч. З коліна Гадового - дванадцять тисяч. З коліна Асирового - дванадцять тисяч. З коліна Неффалимового - дванадцять тисяч. З коліна Манасіїного - дванадцять тисяч. З коліна Симеонового - дванадцять тисяч.
- Вперше в житті бачу людину, яка на пам’ять читає Апокаліпсис, - здивувався Анджело.
- З коліна Левіїнового - дванадцять тисяч, - Крок говорив так, ніби він учень у школі - стоїть біля дошки і на пам’ять читає віршика. - З коліна Іссахарового - дванадцять тисяч. З коліна Завулонового - дванадцять тисяч. З коліна Йосифового дванадцять тисяч. З коліна Веніамінового - дванадцять тисяч.
Анджело свиснув від подиву, бо щось не пригадував всіх цих імен, хоча досі вважав, що знає Святе Письмо відносно добре.
…
- Дене, давай ти хоча б зараз не будеш вихвалятися своє ерудицією і скажеш людині все прямо і просто. На що ти натякаєш?
- Натякаю? Та я ж прямо кажу: як можна потрапити до тих сто сорока чотирьох тисяч, якщо ти не є представником жодного з тих дванадцяти колін? І навіть якщо тебе визнали святим, і навіть якщо ти сам Папа Римський, все одно Апокаліпсис – всі ці коні, сарана й вогонь – знищить тебе. До речі, якщо ви помітили, Іоан каже про дванадцять конкретних колін, які жили дві тисячі років тому та й до «того ж на території нинішньої Туреччини.
Анджело замовк і став сумним.
- Гей, Анджело! Що таке? – Оксана поклала йому на спину руку. – Ви чого – засмутилися, що не врятуєтесь? Ну, їй богу, знайшли через що хвилюватись.
- Дивно… - сказав він. – Мама так вірить у це… А виявилося…
- що всі параметри спасіння вже задані богом, як алгоритм програмістом. І доволі чітко. Мені шкода, - сказав Крок і з відчуттям задоволення дивився у стелю з тусклою лампою під нею і хмарою диму, намагаючись не розтягувати свою єхидну посмішку на все обличчя.
- Краще мамі про таке не знати, - тихо сказав Анджело і налив собі пів-склянки рому.
- Я також нагадаю, що ті сто сорок чотири тисячі мають бути синами Ізраїлю, як би дивно все це не виглядало, - не зупинявся Крок. - А ви, Анджело, римлянин, хоч і з Неаполя.
- Ден! Досить! – прошипіла Оксана на Крока. - Не бачиш – ти засмутив Анджело!
- Та це ж не я, а Іоан Богослов.
- Анджело, якщо ви теж хочете пристрелити філософа, то це ваш шанс, - запропонувала трохи п’яна Оксана. – Он, бачте - він же ж сам тут лежить і наривається».
....
Купуйте книгу та підписуйтесь на мій Patreon.