Нове оповідання Андрія Чернікова, яке увійде до збірки, запланованій на кінець 2024 року.
Уривок:
Початок її оповідання йому не сподобався: «Зустріти знаменитість в Україні можна скрізь. Ось берегом Дніпра, гучно розмовляючи телефоном, іде відомий актор – з якогось серіалу, біс його знає, якого, але дивишся на нього і чомусь знаєш, що він знаменитий. Або йдеш спальним районом, нічого не підозрюючи, аж бачиш – Томас Андерс дає інтерв’ю телебаченню. Хто?! Томас Андерс?! За яким чортом його сюди принесло?»
«Я тоді подумав, що це дуже наївно, якось по-дитячому написано, як і завжди у вас, Тетяно», - зізнався їй видавець.
Але він читав далі: «Я марила життям письменниці: може, й не видатної, але незалежної, може, не дуже-дуже відомої, але зі стабільною групою фанів. Проте, отримавши від видавництва скромний гонорар, якого не вистачило навіть на те, аби сплатити за місяць проживання у орендованій однокімнатній квартирі, і щедрих п’ять відсотків роялті, я змушена була шукати роботу. Коли в моїй голові знов з’явилась думка «як же ж я ненавиджу цю касу» або «сьогодні ввечері точно треба перерізати собі вени», до моєї каси підійшов старий чоловік. Аж раптом я ледь не вхопила його за руку, коли той додавав до своїх покупок «Кіндер-сюрприз»… Минуло півроку, протягом якого він дописав свій роман, а я ледь домучила своє оповідання. І одного дня я дізналася, чим закінчилась його книга. Але я не була його Музою. Я просто дала йому поштовх знов писати. Він мене використав. А як щодо мого оповідання? Вбивства завжди цікаві, особливо несподівані, особливо такі, які аж ніяк не очікуєш і на які нічого не вказує аж до самого фіналу. Але, якщо чесно, казав Остапчук, він полишив би цю історію, бо моя доля – бути касиркою. І я вибухнула...»
Зараз це та інші оповідання можна прочитати на Patreon за підпискою.